Переселенці з Донецька: Бути українцем — це імунітет
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Пенсіонер Микола Петрович та його донька Оксана, які переїхали в Полтаву з Донецька, розповіли “Новинам Полтавщини”, чому частина місцевих жителів вороже сприймає українську армію, як російське телебачення “зомбує” жителів Донбасу та як їм живеться на новому місці.
З серпня Оксана з донькою-школяркою та 3-річним сином проживають в одному з селищ неподалік Полтави. Наразі Оксана чекає ще одну дитину. Батько приїхав з Донецька кілька тижнів тому. Раніше родина проживала в центрі Донецька, мали трикімнатну квартиру, кинувши все тікали від обстрілів. Кажуть, залишаться в місті, якщо не назавжди, то, принаймні, до того часу, поки ситуація на сході не стабілізується і з голів їхніх земляків не зникне каша, навіяна путінської пропагандою. Головне, щоб ще й було куди повертатися, бояться, що з їхніх будинків залишаться одні руїни.
“Ми навіть для своїх родичів “укропи”. Моя рідна тітка так нас називає. Тікаючи від обстрілів, спочатку перебивалися в рідні, але не зійшлися поглядами. Багато людей просто обмануті. Це “люди – телевізори”, які говорять мовою російської пропаганди. Там взагалі не працюють українські телеканали немає українських газет. Розумієте, вони слухають той пропагандистський “зомбо-ящик”. Наша влада, напевно” недооцінює цього. У людей повністю оброблена свідомість. Люди слабкі, деякі сильніші, вони можуть протистояти цій пропаганді. Повинна бути інформпідтримка. Людям повинні дати зрозуміти, що їх не кинули. А взагалі бути українцем — це якийсь вироблений імунітет, і в деяких людей він є. І я, і мій батько, коли дивимося російські новини, ми ніби відзеркалюємо події. От наприклад, кажуть Піски наші. Значить, вони підконтрольні українським військовим”, – сказала Оксана.
Микола Петрович додає, що вірить в Україну.
“Я українець і мені не соромно це сказати!”, – зазначив чоловік.
Миколо Петровичу, як нині йдуть справи в Донецьку?
“Я покинув місто 19 січня. Донецьк повністю контролюють бойовики. Я постійно зі своїх вікон спостерігав, як містом рухаються колони російської техніки. Взагалі й першочергово Донецьк не був підконтрольний українській владі, його просто здали. Кажуть, ви ж не боролися. Боролися, люди виходили на акції протесту. Їх били, деяких, навіть, вбивали, проламували голови. А ще багато аполітичних людей, байдужих, яким “на все начхати”. Головне, щоб гроші давали та тепло було. Саме на таких і зіграли. Такі скрізь є. Вони, як на них кажуть ні риба, ні м’ясо. Думаю, у самому початку можна було б зупинити бойовиків, поки вони не зайшли в місто. А Донецьк – місто мільйонник. Можете уявити собі в нього ввійшли бойовики, почалися мародерства, обстріли. Всі бачили що йдуть на Донецьк. Чому не розбомбили колону?”
Але все-ж населення підтримує бойовиків?
Розумієте, мало хто знає що це таке. Люди так задурені пропагандою, а деякі, як то кажуть взагалі заїлися. От випадок, перед приїздом сюди, їду у автобусі, чую розмову двох пенсіонерок, які щойно отримали гуманітарку. “Що це за гуманітарка, одна крупа та кілька”.
Нашу армію сприймають як?
По-різному. Там постійно стріляють. Особисто я не можу сказати, що по наших будинках стріли українські військові.
Оксано, як зважилися виїхати в інше місто?
У мене двоє дітей, я інвалід, чекаю на третю. Коли дізналася про вагітність для всіх це був шок. Криза, війна….. Однак вирішила народжувати. Мій чоловік з Криму. У нього невеликий бізнес. Намагається працювати, щоб нас трохи підтримати. А взагалі, ми обоє втратили батьківщину.
Надовго до нас?
Якщо буде Донецьк українським і буде куди повернутися, плануємо повернутися.
Питання з житлом вирішили?
Полтава дуже красиве місто. До нас ставляться з людяністю, допомагають.
Поки живемо на квартирі, платимо 2 тис. грн. Плануємо купити будиночок, чи пів будиночку в околицях міста. Ми ходили селищем, тут є закинуті будинки, вікна забиті, звернулися до селищного голови, може відгукнуться хазяї. Ми на багато не претендуємо, аби був якийсь куточок.
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
